|
ПАВЛО ТИЧИНА ПЛУГ |
|
Братові Євгену Тичині присвячую |
ПЛУГ
Вітер.
Не вітер - буря!
Трощить, ламає, з землі вириває...
За чорними хмарами
(з блиском! ударами!)
за чорними хмарами мільйон мільйонів
мускулястих рук...
Котить. У землю врізає
(чи то місто, дорога, чи луг)
у землю плуг.
А на землі люди, звірі й сади,
а на землі боги і храми:
о пройди, пройди над нами,
розсуди!
Й були такі, що тікали.
В печери, озера, ліси.
- Що ти за сило єси? -
питали.
І ніхто з них не радів, не співав.
(Огняного коня вітер гнав -
огняного коня -
в ночі-)
І тільки їх мертві, розплющені очі
відбили всю красу нового дня!
Очі.
СІЙТЕ..
Сійте в рахманний чорнозем
з піснею, грою...
Над долиною, низом -
сонце горою!
Робіте - прокинувся вулик.
Тверезить земля:
од вас я, од вас тільки волі -
жодних кривлянь!
Будьте безумні — не зимні.
Нові, по нові марсельєзи!
Направо, наліво мечі -
ставте дієзи в ключі!
Ударте у мідь, обезхмарте!
Вірте (не лірте!), ідіть,
фанфарами крикніть вночі:
дієзи, дієзи в ключі!
І БЄЛИЙ, І БЛОК...
І Бєлий, і Блок, і Єсенін, і Клюєв:
Росіє, Росіє, Росіє моя! ...
Стоїть сторозтерзаний Київ,
і двістірозіп'ятий я.
Там скрізь уже: сонце! - співають: Месія! -
Тумани, долини, болотяна путь...
Воздвигне Вкраїна свойого Мойсея, -
не може ж так буть!
Не може ж так буть, о, я чую, я знаю.
Під регіт і бурю, під грім од повстань
од всіх своїх нервів у степ посилаю -
поете, устань!
Чорнозем підвівся і дивиться в вічі,
і кривить обличчя в кривавий свій сміх.
Поете, любити свій край не є злочин,
коли це для всіх!
НА МАЙДАНІ...
На майдані коло церкви
революція іде.
- Хай чабан! - усі гукнули:
за отамана буде.
Прощавайте, ждіте волі, —
гей, на коні, всі у путь!
Закипіло, зашуміло -
тільки прапори цвітуть...
На майдані коло церкви
посмутились матері:
та світи ж ти їм дорогу,
ясен місяць угорі!
На майдані пил спадає.
Замовкає річ...
Вечір.
Ніч.
ЯК УПАВ ЖЕ ВІН...
Як упав же він з коня
та й на білий сніг.
- Слава! Слава! - докотилось
і лягло до ніг.
Ще ж як руку притулив
к серцю ік свому.
Рад би ще він раз побачить
отаку зиму.
Гей, рубали ворогів
та по всіх фронтах!
З криком сів на груди ворон,
чорний ворон-птах.
Вдарив революцьонер -
захитався світ!
Як вмирав у чистім полі -
слав усім привіт.
ПЕРЕЗОРЮЮТЬ ЗОРІ...
Перезорюють зорі.
Переночують ніч.
На східень у всі сторони -
меч! меч! меч!
З піснями, з молотками! -
(мотив-локомотив!) -
Назустріч їм заводи,
води, жита...
В її - напнуті перса!
Він ввесь - локомотив! -
Назустріч їм заводи,
води, жита...
Як стомляться - обнявшись,
на спадень знову спать.
Од тіла їх пахучого
росяний піт...
І БУДЕ ТАК....
І буде так -
Сліпі: де ж те небо - я не бачу?
Глухі: мені здається, правду я б почув!
Каліки: плачу,
Од болю кричу!
І буде так -
Фальшиве небо сміхом хтось розколе.
І стане світ новий і люди, як боги.
І скрізь, де буде поле, -
Плуги, плуги...
МІЖПЛАНЕТНІ ІНТЕРВАЛИ...
Міжпланетні інтервали!
Сонце (скрізь цей сон!), Юпітер..
А між ними не хорали -
Вітер
Марс - як бога! - Марс, Венера..
- скрізь там ждуть як бога друга:
Очі революцьонера,
Туга
Крик в міжзоряному лоні:
Ми б цвіли, пили б веселе! -
Так душа, душа в полоні,
Леле
Ми б як трави, як отави...
Так ті ж самі скрізь прокльони!
Крають серце не октави -
Нони
ЗРАЗУ Ж ЗА СЕЛОМ...
Зразу ж за селом -
всіх їх розстріляли,
всіх пороздягали,
з мертвих насміхали,
били їм чолом.
Випала ж зима! -
Що тепер всім воля, в
різали вам поля,
в головах тополя,
а голів нема.
Як зчорніла ніч -
за селом світило,
з співами ходило,
берегло, кадило
безневинну січ.
НА МОГИЛІ ШЕВЧЕНКА. I
І, уклонившись праху,
ми сходили з гори.
- І знов тиран. І знов неволя.
Хрипкий, далекий пароплав
сигару закурив...
Сонхвиля.
Як раптом за Дніпром хтось викресав огню.
Уперся в дощові стовпи,
струснув:
пий, земле, пий!
упийся од повстань!
...Забринів струнний гнів.
Заходили дерева і пристань.
І човни полякались, мов коні...
Червоно-си'-зеле' дугасто сказало всім здрастуй -
і почало брать воду.
А в мені - -
(забринів струнний гнів) -
Ой, буде ще потопу,
і сміху,
і вина.
НА МОГИЛІ ШЕВЧЕНКА. II
Спинились ми на "Чайці".
Васильченко з "Кармелюком",
я - з "Сковородою".
Пригадую: в ріці задумавсь місяць...
А на веранді над водою
пісні і карти круг стола:
приїхали, бач, до Тараса
од Скоропадського Павла,
од свинопаса!
Жалілися: нема добра,
а ми ж добра всім хочем.
Росію нам "собрать" пора!
Павлу послужим "между прочим",
а там...
Кривавивсь місяць по краях.
Заснув товариш мій селюк.
...а там не випустим із рук!
І враз заплакала вода...
І ні в кого було спитать:
кого ж нам на Вкраїну ждать?
- Кармелюк.
- Сковорода.
НА МОГИЛІ ШЕВЧЕНКА. ІІІ
А за Трипіллям на горі
уже гримів Зелений.
Заворушилися в Таращі...
- дощі, дощі -
Пішли ми в Канів.
Вишневі вулички, базар.
Театр немов обора.
А вниз, до річки, від Собора -
все яр та яр...
Кого ж то б'ють? - І це свобода?
- Мовчи! карательний отряд
не може взяти хабара? -
Коли вже здохне лютий гад
і не душитиме народа!
Вертаємось... - Пора!
Пора! - стрічають нас на "Чайці".
Куди пора? тікать? від кого?
Підем і ми в повстанці - сміємось.
І хтось промовив:
чекайте,
отут живе ж десь Винниченко.
... Ой Княжа Гора!
височенька.
МЕСІЯ
Уявляю -
(страшна мить!) -
Прийде, заридає з одчаю
і сонце затьмить.
Хтось кине слово п'яне:
— В розстріл! на тротуар!
І місяць встане
як на пожар.
Замість дощу, замість роси -
каміння з неба...
І чиїсь голоси:
- Не треба! не треба!
Каліка, поспішаючи кудись, наступить на дитину.
І всі будуть кричать без упину:
- Месію! Вітайте Месію!
- Осанна Йому, Він прийшов!
І кров
смертний екстаз перетворить у мрію.
ІЗ ЦИКЛУ "СОТВОРІННЯ СВІТУ". І
Спервовіку не було нічого —
тільки сила,
рух!
Спервовіку замість бога
огняні крила,
а над усім дух...
І підняв огонь свої долоні:
бурі веселі! -
хоче думать туман.
Змовкли хори червоні.
І встали скелі.
Зашумів океан...
день перший
ІЗ ЦИКЛУ "СОТВОРІННЯ СВІТУ. II
Вже би' заснув сиз вечір.
Заснула Єва - тихо.
Лежить отара - ніч.
Адам з шатра виходить.
Прийшов і став - печера.
Розклав огонь - кує.
Взоріли бяху зорі.
Збудилась Єва - тихо.
Дзвенить залізо? - ніч.
Прийшла: йди спать! - не чує.
Стоїть Адам - задумавсь.
А коло нього - плуг.
день другий
ІЗ ЦИКЛУ "СОТВОРІННЯ СВІТУ". ІІІ
Пустили бідних на поталу
займанщині і капіталу.
Самі ж на трон і як царі.
"Ми тут внизу, боги вгорі.
Ідіть на фабрики й копальні,
нещасні торбарі!"
Гукнули бідні: ближні й дальні!
Не телеграми привітальні,
а кулю в лоба глитаям!
Візьмім, візьмім на гострі леза!
Всім краям -
Марсельєза!
день передостанній
ЛИСТИ ДО ПОЕТА. Триптих.
І.
Еллади карта, Коцюбинський,
на етажерці лебідь:
оце і вся моя кімната, -
заходьте коли-небудь!
Я привітаю, наче друга.
Ах, я давно Вас ждала,
ще як над книжкою поезій
сміялася, ридала.
Мені все сниться: сонце, співи,
і Ви, і день весняний, -
І от я з Вами вже знайома,
поете мій коханий.
Прийдіть сьогодні: в мене вдома
лиш я сама та квіти.
Я цілий вечір буду ждати,
боятись і радіти...
ІІ.
Ви десь, мабуть, не з наших сіл,
або ж... о ні, не смію.
Читала Вас я - і не все,
не все я розумію.
Чи я у полі, чи в лісу -
усе мені здається:
у Вас у книжці неживе,
а тут живе, сміється...
Про Вас недавно хтось писав:
"Поезії окраса".
А все ж таки у Вас не так,
не так, як у Тараса.
Про все в Вас єсть: і за народ,
і за недолю краю.
А як до серця те узять -
даруйте, я не знаю.
ІІІ.
Я комуністка, ходжу в "чужому",
обрізала косу. -
І Вам не соромно співати
в цей час про сонце, про красу?
Пишу до Вас, бо так схотіла.
Скажіть мені:
кому потрібні рахітичні
оті сонети та пісні?
Народу, скажете? голодним? -
Нещасна, жалка ж та рука,
що тріолетами годує
робітника.
Поки прощайте, не здивуйте -
це ж не любовний лист.
А втім скажу: Ви - сила,
і з Вас ще буде комуніст.
МАДОННО МОЯ...
І.
Мадонно моя, Пренепорочна Маріє,
прославлена в віках!
На наших самотніх вівтарях
лиш вітер віє...
Пройди над нами з омофором,
заридай над селом. —
Уже ми Тобі ані піснь, ні псалом
не воспоєм диким хором.
- Жона відважна, діва гріховна
гряде до нас.
Нагая - без одежі, без прикрас -
чарує, мов та рожа повна.
Схились, Мадонно, на причілок
останньої хати в селі.
Усміхнись - і пійди собі геть по ріллі,
одганяючись од куль, як од пчілок...
ІІ.
Вже славлять, співають
нове ім'я.
(Ave, Маrіа,
Калино моя!)
Іде і сміється:
життя! квіток!
Сонце на скрипку,
хмарки у танок.
На бедрах, як струнах,
лежить рука.
Здрастуй, дівчино, -
чия ж ти така?
Скажу - не скажу я:
усіх, твоя...
(Аvе, Маrіа,
Калино моя!)
III.
Мадонно моя, Мати Пречиста,
мій Цвіте Голубий!
Вступає в вік новий
душа чиста.
Замість лелії рожу
цілують уста.
А все ж, як Петро від Христа,
відректися від Тебе не можу.
Із ким тепер, в яку годину
молодий відмолодюсь?
Невже ж ні раз не помолюсь
за моє кохання, за людину?
Дзвенить залізо. Мовчать бетони.
За літами літа.
Брини ж у серці, Мріє Золота,
на різні тони...
IV.
Не з каменю, не з мармору
з простого заліза.
- Ніжна, відважна,
о де ж твій хітон?
Де риза злототканная,
скорбні твої очі? -
Струнна осанна,
волошковий тон.
До ночі працюватимем
в полі, як у храмі.
Спій - наливайся
житам в унісон!
З піснями, з поцілунками
стрінуть нас мадонни.
Пізній... залізний...
над персами сон...
ПСАЛОМ ЗАЛІЗУ. I
Ненавидим прокляту мідь,
бетони і чугуни!
Ой що там в полі, що за гук -
татари, турки, гунни?
Виходим вранці як з печер -
курить по всій країні!..
Замість квіток шаблі, списи
виблискують в долині...
Спахне - ударить - прогримить,
затихне за горою -
І вже спішить і вже шумить
вгорі над головою; -
копне копитом, зареве,
підкине хмару сизу —
І з криком в небо устає
новий псалом залізу.
ПСАЛОМ ЗАЛІЗУ. II
Десь за морями право, честь.
За океаном совість.
Хоч би вокзал побіг, гукнув,
розбуркав промисловість!
Заслабло місто: кашель, кров.
На труп - ворони, галки...
Лише часом немов крізь сон
музика й катафалки.
І ходить чутка: генерал
утік із міста вранці.
Без бою, певно, іздадуть,
коли кругом повстанці.
Стоїть завод, - не п'є, не їсть,
аж цвіллю взявся знизу...
І мовчки в небо устає
новий псалом залізу.
ПСАЛОМ ЗАЛІЗУ. ІІІ
Минув як сон блаженний час
і готики й бароко.
Іде чугунний ренесанс,
байдуже мружить око.
Нам все одно, чи бог, чи чорт
обидва генерали! -
Собори брови підняли,
розбіглися квартали.
Над містом зойки і плачі,
немов з перини пір'я...
Зомліло, крикнуло, втікло
зелене надвечір'я.
Це що горить: архів, музей? -
а підкладіть-но хмизу!..
З прокляттям в небо устає
новий псалом залізу.
ПСАЛОМ ЗАЛІЗУ. IV
На чорта вам здалася власть?
Нам дайте хліба, їсти! -
А за повстанцями ідуть,
співають комуністи.
Пождіть, пождіть, товариші,
ще будем їсти й пити.
Коли б ви нам допомогли
капіталістів бити.
Ідуть, ідуть робітники
веселою ходою.
Над ними стрічки і квітки,
немов над молодою.
Туркоче сонце в деревах,
голубка по карнизу...
Червоно в небо устає
новий псалом залізу.
РОНДЕЛІ. I
Іду з роботи я, з завода
маніфестацію стрічать.
В квітках всі вулиці кричать:
нехай, нехай живе свобода!
Сміється сонце з небозвода,
кудись хмарки на конях мчать..
Іду з роботи я, з завода
маніфестацію стрічать.
Яка весна! яка природа!
У серці промені згучать...
- Голоту й землю повінчать! -
тоді лиш буде вічна згода.
Іду з роботи я, з завода.
РОНДЕЛІ. II
Мобілізуються тополі
під хмарним вітром на горі...
Уже давно ми на порі,
давно всіх кличемо: до волі!
До волі, бідні, босі й голі!
не час сидіти у норі!
Мобілізуються тополі
під хмарним вітром на горі...
Гукнем же в світ про наші болі!
Щоб од планети й до зорі -
почули скрізь пролетарі,
за що ми б'ємся тут у полі!
Мобілізуються тополі...
26 - II (11 - III). I
Там на горі за Дніпром
радо кричать прапори:
честь йому, слава, хвала!
Грають оркестри, церкви,
в квітах вітають портрет —
там на горі за Дніпром.
Котиться спів у степи,
йде від села до села:
честь йому, слава, хвала!
Встанемо ж, менші брати,
стрінем пророка свого. -
Там на горі за Дніпром
честь йому, слава, хвала!
26 - II (11 - III). II
Прийшли попи, диктатори (о сором!), —
якраз всі ті, кого Ти не любив.
І хтось Твоє погруддя встановив
поміж монастирем, поміж собором.
Стоїш. У далеч дивишся з докором...
Який огонь в душі Твоїй горів,
коли будив Ти, кликав кобзарів
з насильством биться, з царствами, з терором!
Ну що ж. Тарасе! Рад єси, не рад -
дивись, який в господі нашій лад,
в сім'ї великій, у громаді вольній.
Дивись. Мовчи. Хоча б схотів і їсти -
нічого не кажи Первопрестольній. -
Бо ще й Тебе пошиють в шовіністи.
Я ЗНАЮ...
Я знаю: вас не раз ще прокленуть
нові співці, нова краса-голота -
за те, що з рідного свого болота
не зразу вийшли ви на вольну путь.
Спитають вас, до суду поведуть:
ви прославляли лінь, а де ж робота?
Чого замість човна пускати плота,
жахаючись того, що зветься Суть? -
Так годі спать! виходьте на дорогу!
Людині гімн, Людині, а не богу!
Майбутньому всю душу - славний дар!
Горіть! Дивіться сонцю просто в вічі!
Бо стогне світ од "геніїв" - нездар.
І жить самі не будете ви двічі...
ГНАТОВІ МИХАЙЛИЧЕНКУ
Не уявляєм, як ти тлієш,
як у землі сирій лежиш, -
бо завше ти живеш, гориш,
бо вічно духом пломенієш.
Ще ти воскреснеш, зазорієш,
в мільйонах встанеш, закипиш:
чого, чого, народе, спиш,
чом не дерзаєш ти, не смієш? -
Тебе замучили кати...
Омарсельєзені світи
взялись жалобою та горем.
Заприсягаєм: в час побідний -
хай смерть - а ворога поборем!
О брате наш, о любий, рідний..
ОДИН В ЛЮБОВ....
Один в любов, другий у містику,
а третій в гори, де орли...
І от якомусь гімназистику
вкраїнську музу віддали.
І от перебивають копію
з солодких руських поетес.
Ідуть з утопії в утопію -
і називають це "Sagesse".
А справжня муза неомузена
там десь на фронті в ніч суху
лежить запльована, залузана
на українському шляху.
Чого ж кричим, сліпі, задурені:
"Хто грим наклав - отой поет", -
цигарки палим недокурені
та затягаємось в корсет?
Чи вже втомилась наша нація,
чи недалеко до кінця, -
що в нас чудова профанація
і майже жодного співця!
І майже жодної поезії,
яка б нас вдарила! — Нема.
Самі предтечі анестезії
та лиш розгубленість сама...
ПЛЮСКЛИМ ПРОРОКАМ
До вас, казенні поети, офіціантики,
до вас моє слово, мій гнів.
Не робіть, не робіть ви романтики
з червоної крові братів!
Упивайтеся славою, винами,
взивайтесь жерцями краси, —
та не плачте, не вийте над домовинами,
як пси.
Фальшива естетика, грація
для вас навіть там, де гроби.
Що вам всесвітня федерація,
продажні натхненці, раби?
Що те братерство, коли вам еротика? -
Змовкніть, од могил одійдіть!
Революції від вас, як од нерівного ґнотика,
тільки чадить...
ПАЛІТЬ УНІВЕРСАЛИ...
Паліть універсали, топчіть декрети:
знов порють животи прокляті баґнети!
Проклинайте закони й канцелярський сказ -
Воля! - єдиний хай буде наказ.
Воля! воля! — серце в грудях...
Знов як рабів розпинають на людях.
Знову кайдани, тюрма, й шомполи,
і слово невільне мов з-під поли.
Хто має право примусить людину?
Хто може ніч обернути за днину?
І хто такий мудрий, щоб зразу нас всіх
повісив за правду, єдиний наш гріх?
Паліть універсали, топчіть декрети:
знов порють животи прокляті багнети!
Проклинайте закони й канцелярський сказ -
Воля! - єдиний хай буде наказ.
|